Max Ischenko

Зустрічалися на каву зі своїм товаришем, говорили (в тому числі) про AI-розробку.

Я звісно не експерт і давно вже не пишу код, тому попереджаю- не робіть так, як роблю я. :) Або принаймні розумійте, що наслідки можуть бути непередбачувані. Другий дісклеймер- у мене greenfield код і хоббі проєкт, не намагаюся давати поради професійним розробникам.

Але.

Мій підхід до AI розробки зараз це повна протилежність тому, як я намагався писати код з AI рік тому.

Власне це перша відмінність- я більше не "пишу код з AI", я намагаюся вирішувати проблеми. Код це лише артефакт, який можливо потрібен LLM, але не мені. Як до речі й структура баз даних, PR, архітектура, система CI/CD чи моніторінгу і тд.

Друга відмінність- я не кажу AI, що робити.

Навіть коли я "знаю", що я хочу, все одно стараюся не згадувати це, коли формую запит.

Описую, що я хочу отримати, але не як це зробити. Може це мій карго-культ, але у мене враження, що чим більше деталей ти даєш AI, тим вище шанси, що він в них заплутається. Набагато краще- open-ended "що ти думаєш" і хай він пропонує варіанти.

Третє- цикл само-вдосконалення.

"Подивись як ми зараз робимо Х і запропонуй що можна зробити краще". Працює для коду, процесів, дизайну, UI та і здається майже для всього. Дуже часто я не знаю, як зробити код чи процеси навколо краще, але AI може. Якщо дати йому на це дозвіл або пояснити, чому для тебе це важливо.

Найкраща аналогія, яку я придумав- AI як твій СТО, а ти нетехічний менеджер або ко-фаундер. Ти не будеш розказувати СТО як побудувати деплой стратегію чи питати за смоук тести, але ти можеш сказати, "слухай, у мене через тиждень Black Friday, давай перевіримо чи ми до нього готові".

Про артефакти поговорили, тепер ботлнеки: я не хочу бути ботлнеком для AI. :)

"ШІ зробив PR на 2 тис рядків, тепер чекаємо щоб бекендер їх переглянув" - знайомо?

Задайте собі питання: на шо? І не в тому сенсі, що ревʼю не потрібно, а в тому сенсі яку проблему воно вирішує. Eg деградація швидкості, нові баги після рефакторингу, зміна публічного API і тд.

Це реальні проблеми, не видумані. А от "ревʼю від бекендера" це рішення-артефакт епохи, яка вже в минулому. Artisan software development. У кожної з проблем вище є автоматизоване рішення і мені здається очевидним, що воно більш перспективне. А навіть якщо щось пропустили- окей, завжди є цикл self-impovement.

ШІ може дуже швидко рухатися- але тільки якщо ми його не тормозимо. Як казав незабутній Джобс, “you have to learn to trust it, and then you fly”

​Ось хороший рант на цю тему​

Десь півроку тому почала "глючити" моя ручна кавомолка 1zpresso - дуже нерівномірний помол, заїдає механізм і тд - і я вирішив, що напевно час купувати нову. I was wrong, ofc.

Anyway.

Я запитав поради у свого друга-кавомана, порадився з ChatGPT і обрав іншу модель з того ж бренда, але вже top of the line. Красива, чорна, важка й меле як боженька. Навіть брав її в Карпати.

Єдиній мінус- вона мені не подобалася, не знаю чому. Можливо якраз тому, що така красива, чорна, важка й меле як боженька.

Десь в наступній поїздці її заклинило, щось я накрутив напевно. Я зітхнув з полегшенням, пішов на сайт Радіо Кави і замовив новий млинець приємного терракотового (?) кольору. Найкраща кавомолка ever. А ту чорну і красиву подарував другу-кавоману.

P.S.: Тут ще має бути історія, як я обирав собі авто, але не сьогодні.

У Всесвіті мільярди галактик, а людство досі не знайшло (credible) ознак інших цивілізацій? Як це може бути?

Або словами Енріко Фермі, Where is everybody?

Звідси ж ідея Great Filter - є невидимий барʼєр, який зупиняє розвиток цивілізації. Ніхто не здатен його подолати і саме тому ми досі нікого не зустріли. І якщо це так питання на мільярд де ми знаходимося відносного цього фільтра: наближаємося до нього, стоїмо перед ним чи може вже перетнули?

Прочитав вчора пост, де автор аргументує, що можливо Great Filter це смартфони. І конкретно, епоха вертикальних відео, лол. Нескінечна стрічка персоналізованого контенту. Як Матриця, тільки ти сам її побудував.

Якась шляпа, якщо чесно. Навіть якщо 999,999 хочуть вимкнути мозок і сидіти в дофаминові ванні все одно завжди знайдеться хтось, кому цього мало – і їх не зупинити.

Мене більше хвилює, що Європа втомилась від війни (реально), а американці носяться з AI, який вчора мав забрати у людства роботу, а сьогодні "майже втік" і треба slow down та купують дизельне паливо у імперії зла. Wankers.

P.S.: Читаю зараз Цирцею. Офігєнно. Можливо грецька міфологія це те, що нам треба зараз - жорсткий і несправедливий світ, в якому є місце для див та герої. А період миру після Другої Світової лише аберація.

Прочитав The Road

Коротенька книжка, коли читаєш паперову, а не з Kindle.

Дуже bleak і post-apocalyptic. Доведеться тепер подивитися пачку оглядів на YouTube, щоб зрозуміти, що я щойно прочитав. No Country For Old Men напевно ​сподобалась​ більше, бо вона більше читається як книжка, а не епос. І не така dark. Будемо вважати це інтермеццо до Blood Meridian.

Загалом цікаво, як з віком тебе все менше приваблюють "легкі" сюжети чи комедії в кіно, а хочеться більше драми. Ти космос як приклад. А може це війна просто.

Зробили разом з Claude редизайн сторінки Books

Читати далі →

Tatarigami про парелелі між війною в Судані та Україною:

У жовтні 2025 року, після приблизно 18 місяців облоги, RSF захопили Ель-Фашер, останній великий опорний пункт урядових сил у Дарфурі. Захоплення міста супроводжувалося масовими стратами, вбивствами цивільних, зокрема тих, хто намагався втекти, сексуальним насильством та іншими звірствами. Лише ООН задокументувала понад 6 тисяч убивств лише за перші три дні наступу й наголосила, що реальна кількість загиблих є значно вищою.

І далі:

Але стратегічна важливість події й те, наскільки сильно вона емоційно зачіпає пересічну людину в іншій частині світу, це різні речі.
(..)
Міжнародна підтримка може бути критично важливою, але жодна міжнародна організація чи іноземна держава не має механізму, який автоматично гарантує порятунок країни лише тому, що вона стала жертвою агресії.

Цитата в заголовку це, звісно, не він, це вже realpolitik.

Влітку нас лякали важкою зимою, але виявляється, до неї ще треба дожити.

Джерело The Economist з українських спецслужб каже про "тисячі" реактивних дронів та запас балістики які накопичила р-сія, щоб використати "у наступні два місяці."

Знайомі говорять, що знайти житло на зиму у Львові чи в принципі десь на Західній майже неможливо та/або дуже дорого.

В школі проводять опитування щодо навчання онлайн - для тих, хто поїде з Києва - а деякі пропонують навіть ще більш радикальні ідеї, типу перевезення школи в Ужгород.

ДОУ відмінив офлайн івенти на осінь, залишив варшавський Wawtech у листопаді та (сюрприз) у грудні. Коментарі на форумі чи у дев чаті Джина це суцільна помиральна яма.

То що робити?

Щойно дочитав неймовірний East of Eden Стейнбека, напевно тепер один з моїх фаворитів американської літератури. Ось у нього чудовий параграф про війну, переклад Некряч та chatGPT:

Тоді ми зрозуміли, що війна – це не стрімка героїчна атака, а довга, неймовірно складна справа. У ті зимові місяці ми занепали духом. Початковий запал уже згас, а впертої витривалості, якої потребує довга війна, ми ще не набули.

Take one day at a time, I guess.

Вітаю, ви відкрили рівень hard-

Якби ми жили в симуляції, то можу уявити, що такий банер нас би зараз привітав. Або "Welcome, crawler!", як це було в DCC.

Зараз читаю Four Thousand Weeks Букермана, де автор каже, що наш час на цій Землі обмежений, зробити «все» неможливо і треба шукати відповіді, що важливе саме для себе і на цьому зосередитись.

Що робити, коли горизонт планування чотири тижні, а не чотири тисячі він не каже, але думаю головна думка залишається.

Мені допомагає Ren (ось це, це і це). Написав на їх контактну адресу на сайті, запросив в Україну. На відповідь я не очікую, але нехай. Краще зробити щось, ніж нічого.

А ще думаю треба шукати як підтримувати один одного, не намагатися пережити це наодинці. Як у власному житті, так і через платформи, які у нас є – ДОУ та Djinni.

Продовжуючи музикальну тему.

Коли я вчився в універі музика була великою частиною мого життя. Касети BASF, на які просиш знайомих щось записати або переписуєш за гроші в точках звукозапису. Магазин з роздруківками. Касета в плеєрі по колу і прогулянки по колу по бульвару Пушкіна чи вул. Університетській.

Потім потроху музика зникла, замість неї були подкасти, серіали і просто доросле життя. Зараз не можу сказати, що я до неї "повертаюсь", але іноді так.

Особливо формат reaction video, де експерт чи просто ведучий розбирає трек і дає своє реакцію. Може це трохи тупо, як закадровий сміх в сіткомі. Нехай. Допомагає мені розслабитися та законектитись зі своїм емоційним станом. І слухати знову музику.

Тому ось, хочу пошарити і вам один трек з реакцією.

У нас на кухні є чайник Xiaomi. Хороший чайник. Працює вже років пʼять, швидко, без нарікань. Все було добре, поки не зʼявився новий челендж.

Влітку я підсів на китайські чаї, всі ці золоті брови равлика, червоні халати і космічні танці дракона, особливо ось цей. Вони вимагають більш контрольовану температуру заварювання, яку наш Xiaomi не вміє, принаймні якщо ти не хочеш вступати в компартію Китаю.

Читати далі →

На нашому офсайті у травні я казав команді, що хочу піти в сабатікал і що думаю почати пісати фікшн. Ну шо, в сабака-тікал я пішов, навіть написав декілька коротких оповідань. І застряг.

Виявляється, читати набагато цікавіше ніж писати, стільки офігєнних книжок вже написано. Я тільки закінчив Dungeon Crawler Carl, проковтнув From Strength to Strength та Song of Achilles і зараз читаю East of Eden. Неможливо відірватися.

Тому карʼєра письменника поки on hold, шукаю далі.

Головне, щоб не авто.

Говорили вчора з друзями про машини, Jeep в тому числі. А сьогодні зранку побачив на вулиці рожевий Рубікон і зʼявилась ідея для розсилки.

Деякі авто вони є тим, що ти бачиш–і не намагаються бути чимось більшим.

Або меншим.

Читати далі →

Cьогодні зранку я зайшов в кафе біля дому на сніданок і слідом за мною зайшов один з наших українських стендаперів, досить відомий. Як тільки він сів, компанія за сусіднім столиком почала озиратись на нього і говорити між собою пошепки, напевно впізнали.

Мене теж колись впізнавали на вулиці й підходили вітатись–добре, що це в минулому. Можливість спокійно ходити по вулиці чи сидіть десь на відкритій веранді кафе дорого коштує.

Повертаючись до книжки.

Брукс згадує одного з монахів Середньовіччя і його чотири "substitutes of God", які шукають люди.

Ось вони:

• Money (гроші)
• Power (влада)
• Pleasure (насолода)
• Honor або Fame (визнання)

Він також пропонує зіграти в міні-гру: оберіть одну з цих чотирьох, яка вам найменш до вподоби або ту, від якої ви можете (легко) відмовитись. І повторіть це двічі, поки не залишиться один вибір.

Варіант, який залишився, це ваш особистий "substitute of God". У мене це напевно гроші гг. Але трюк в тому, що тут немає правильної відповіді. Що ми насправді хочемо, так це бути щасливим*, а ці штуки можуть більше заважати, ніж допомагати.

І так, формулювання "бути щасливим" у кожного своє, для когось це сидіти біля телевізора з друзями, для когось рятувати тваринок, для когось родина, для когось пошук сенсу.

Напевно пойнт цього списку у тому, щоб нагадати собі, що це не те, що ти насправді шукаєш і змусити себе заглянути глибше і знайти відповідь.

Peace.

Памʼятаєте перший сезон The Crown? Епізод, в якому королева-мати пише листа майбутній королеві Єлізаветі. The crown (..) must win. The crown must always win.

З ринками ситуація схожа.

Ти можеш або створити продукт, який задовольнить потреби ринка краще, ніж твої конкуренти або поступитися місцем тому, хто зможе. Ти не можеш перемогти ринок.

Був колись (та і є зараз) сервіс Gumroad, який допомагав авторам продавати pdf чи подібні digital assets в інтернеті. Здається я навіть купував там The Mom's Test або іншу книжку.

Читати далі →

Прочитав оце цікаву (для мене) книжку From Strength to Strength, де автор намагається пояснити чому люди в 50+ намагаються пере-знайти себе і його поради на цю тему.

Ну-ну.

Теж про думаю в своєму сабака-тікале. Відповіді поки не знайшов, самому цікаво. Але як завжди, наше его наш найбільший ворог.

P.S.: Сподобалась його версія маранасаті-медитації, про професійну смерть. Переклад від ChatGPT/Claude, з моїми стилістичними правками.

1. Я відчуваю, як мої здібності згасають.
2. Близькі мені люди помічають, що я вже не такий гострий розумом, як був раніше.
3. Інші люди отримують суспільну й професійну увагу, яку отримував я.
4. Мені доводиться робити менше і кидати речі, які колись давалися легко.
5. Я більше не здатен працювати.
6. Багато людей, яких я зустрічаю, не впізнають мене і не знають про мої досягнення.
7. Я ще живий, але у професійному сенсі я ніхто.
8. Я втрачаю здатність висловлювати свої думки та ідеї людям навколо мене.
9. Я помер і про мої досягнення більше ніхто не пам’ятає.

(пояснення від Claude): Маранасаті це буддійська практика усвідомлення смертності. Тут вона розтягнута на градієнт: не просто «я помру», а покрокове проживання втрати професійної значущості ще за життя.

Сенс не в тому, щоб себе залякати, а в тому, щоб перестати боятися.