Без виходу

Published on June 14, 2026

Минулого тижня заблокували його банківську карту. Добре, що Денис встиг замовити нову. А поки є готівка і кріпто-гаманець, на чорний день. В суботу має бути дроп з продуктами, але до суботи ще чотири дні, а з їжі тільки ненависний вже тостовий хліб, консерви з тунцем та банки сливового варення від тьоті.

Дуже хотілося курити, але вийти за цигарками це ризик, хай і невеликий. Герман, його приятель з роботи, три тижні тому так вийшов зустріти курʼєра. З тих пір від нього ані слова, в месенджері статус "був більше тижня тому".

Ось і сидиш на квартирі серед консервацій, боїшся зайвий раз на вулицю вийти.

Хто дозволив їм розпоряджатися моїм життям чи здоровʼям? Ніхто. Це чиста диктатура. Фашисти. Брехливі покидькі. Всі знають, що війна продовжується, бо їм це вигідно. Ось і хочуть, щоб ми за них тут помирали. Угу, щас. Шукайте дурнів.

Денису зробили довідку, з якою він влаштувався в другорядну маркетингову агенцію. Довідка коштувала як половина його місячної зарплати, але і він був не в тому становищі, щоб перебирати. Зате робота офіційна. А гроші свої він ще поверне, щось придумає.

Вийти? Чи не ризикувати? Денис пройшовся ще раз по телеграм каналах. Подивився точки, повідомлення де останній раз бачили пости, заглянув у чати. Тихо. Сьома ранку, навіть ці уроди мають колись спати. Краще зараз, бо до вечора сидіти сил немає.

На вулиці не було нікого. Денис почекав пару хвилин, щоб впевнитись, швидким, але спокійним кроком підійшов до ларька, постукав у віконечко й простягнув купюру. Дві пачки Честерфілд і чіпси. Взяв решту, поклав цигарки в кишеню і обернувся.

Прямо перед ним невідомо звідки зʼявилися два амбали в синій формі полицїі, а за ними – ненависний транспорт, який Денис бачив мільйон разів на інших відео. Суки. Як я їх не почув?

Вже на сходинках, коли Дениса заштовхували всередину буса з надписом Військова Поліція БНР, промайнула остання думка - треба було залишатися в Україні.