Кожне літо в дитинстві я проводив у селі.

Були, здається, ще якісь поїздки на море, але їх я мало памʼятаю.

Памʼятаю міст через Клебан-Бик, дорогу на Леонідівку.

Міст був метрів сорок завдовжки, підвісний, металевий. Шкода, що немає фото, бо міст був епічний. Прямокутні листи металу, приварені до каркаса моста, частково повідривало. Вони хиталися й місяцями мали зазори по десять-двадцять-тридцять сантиметрів. Для велосипеда норм, але машиною там їздили хіба що місцеві, решта не ризикували.

А під мостом річка. Неширока і досить стрімка. Батько розповідав, що в його дитинстві вони з пацанами ходили туди купатися й ловити рибу. У моєму дитинстві риби там не було, та й купатися мало було охочих: фенольний завод поруч. Краще на водосховище, але ми зазвичай їздили на ставок за Сухою Балкою. Він ближче.

Ще памʼятаю шовковицю.

У мене були свої улюблені точки, які я об’їжджав по черзі. Була одна, з якою могли вигнати, але це не зупиняло. Інше дерево стояло біля дороги і знизу його обʼїдали, але якщо залізти на гараж, а звідти на дерево, там було норм.

Ну і звісно магазин. До сільпо (з маленької літери) було десять хвилин на велосипеді, але там зазвичай нічого не було, як і грошей у мене. Коли треба було зателефонувати батькам, ми з дідом їхали машиною в Торецьк і тоді обовʼязково брали морозиво в магазині поруч. Але це було нечасто – "чого їм дзвонити, приїдуть розкажеш".

Ще була школа, де вчилися мої батьки. Мама навіть попрацювала там рік чи два, поки не вступила до педінституту. Кладовище. Залізнична станція, де зупинявся "наш" потяг з Костянтинівки. "Наступна станція – Фенольна".

Хату батькових батьків памʼятаю гірше, вони померли рано. Був комод з іконами і стіл, за яким я будував доміки з карт. Грати ними не дозволяли, вже не памʼятаю чому. Весь двір був заплетений виноградом, а на вулиці стояла вишня з черешнею, обидві неймовірно солодкі. Або принаймні такими здавалися.

Коли мені було років сім, на виїзді з села відкрили меморіал радянським воїнам. "Братська могила радянських воїнів Південного фронту." Памʼятаю, що ми з дідом були на відкритті. Меморіал і зараз можна побачити на Google Street View, випадково зберігся на панорамному фото.

Про війну дід нічого не розповідав. А може розповідав, але я не памʼятаю. Зараз шкодую.

Хати на нашій вулиці будували самі. Власне вся вулиця побудована після війни, сусіди будували свої будинки разом, по черзі. "Вулиця 8-го березня, будинок 9".

Молоді в селі майже не було, всі більш-менш нормальні розʼїхалися туди, де була робота. Залізне, Торецьк, Зайцеве, Щербинівка. Горлівка. Залишились ті, хто вже ніде не працював, працював на власному подвірʼї або пиячив.

Сусід праворуч жив сам, іноді до нього приїжджали діти з внуком. Здається мій троюрідний брат чи шось таке. Родичів по селу у нас було достатньо, просто ми були не дуже в плані родинних звʼязків. У сусідів ліворуч жила дівчина, яка мені тоді подобалась. Але вони теж переїхали.

Через городи знизу сусіди тримали пасіку. Памʼятаю приходиш до них у гості, ставлять перед тобою глибоку тарілку, наливають меду аж до краєчків і дають шмат хліба: їж.

В свідоцтві про народження тата вказано селище Нью-Йорк, Сталінська обл. Цей капіталістичний топонім прибрали у 1951-му, не треба совєтському пролетарію знати про німецьких колоністів-менонітів, банківську контору Пітера Діка чи школу для бідних. Зайве.

Дивно читати назви цих вулиць зараз. вул. Козацька, Комсомольська, Молодіжна і це одне перехрестя. Навіть Нова Пошта встигла відкритися, але цього я вже не памʼятаю. Автовокзал памʼятаю і морозиво, в магазині напроти.

Зовсім поруч, якщо дивитися по карті, Білокузьминівські крейдяні гори. Білі скелі як корабель посеред степу, а навколо лише безкрайні поля, синє небо й вода. Перехоплює подих навіть на фото. Але погляд тягне вниз по карті, назад, у село.

На супутникових знімках жодної цілої хати.

Тум. Тум. Тум-тум-тум.

02:20
❗️ Київ
Група БПЛА з півночі. 4x Оболонь. 3х Телічка

Ага, ну це далеко. Поки можна й подрімати.

Кожне літо Женя проводив в селі у бабусі з дідусем, поки батьки працювали.

В памʼяті залишились довгі дні безділля: ледь працюючий телевізор на півтора канали та стос книг, перечитаних за канікули по два, по три, а то й десять разів. Хотабич. Остап Вишня. Як гартувалась сталь, брр. Серед розваг – халабуда на дереві та безкінечні ігри з машинками.

Поруч була залізниця, графік якої іноді використовували замість годинника. "О, це трьохчасовий з Лиману. Щось він сьогодні запізнюється."

Тум-тум-тум-тум-тум.

Цікаво, що там зараз.

Останній раз він приїжджав туди коли вчився в універі. Дід з бабою вже пару років як померли, за хатою доглядала сусідка. В гаражі стояла батьківська Лада Каліна. Зараз металобрухт, напевно. Якщо взагалі стоїть. Та й хата теж.

Ба-бах.

Університет був у Луганську, але останній курс він закінчував вже в Сєвєродонецьку, туди переїхала проукраїнська частина вузу. Менша, насправді. З його групи в 20+ студентів поїхало всього четверо, а з паралелльної взагалі жодного.

Шш-ш-ш-ш-ш-шш.. Ба-бах.

03:15
❗Київ — спуск балістики!

03:20
❗️Київ — спуск балістики!

Треба напевно вийти в коридор.

Після навчання він переїхав в Харків, як і багато хто з однокурсників. Але вже півтора роки в Києві, повезло. У друзів була невеличка панелька на Соломі, де жила мама. І коли вони вмовили її нарешті переїхати до них у Німеччину, квартиру здали йому. Вдвічі дешевше ринку, зате під наглядом.

Знайомий з Третьої, недавно був в Києві у відрядженні, каже що він ці вибухи не чує, спить. Ну може. Женя поки не навчився, та й після Харкова Київ майже санаторій. Лафа.

Ба-бах.

04:00
❗️ Київ КР Солом'янка

Читав десь пораду, що телефон треба на ніч залишати в іншій кімнаті, щоб не було звички тупити перед сном. Хороша порада, тільки автори не врахували необхідність моніторити телеграм-канали, подивитись, куди воно летить.

На першій своїй роботі перед сном проектував в голові нову архітектуру або редизайнив модулі, гарно допомагало відключитися. Спробуємо.

06:20
❗️ Київ
1х реактивний БпЛА Оболонь Поділ

06:43
💥 Вибухи в Києві

Ладно, час вставати та збиратись на роботу. Дрони самі себе не зберуть.

Тривога тривала 7 годин 52 хв.

Всього знешкоджено 97% БпЛА та 73% ракетного озброєння.

У Києві під ударом опинилися Шевченківський, Печерський, Дарницький, Дніпровський, Оболонський, Солом’янський, Деснянський, Святошинський та Голосіївський райони.

– Андрію, знову ти за своє. Всі мізки нам промив, це нікому не цікаво.

– Якби ми не сиділи в смартфоні по десять годин на добу, світ був би значно краще.

– Без смартфона навіть в метро не проїдеш. А подкасти? Квитки? Купа всього.

– Це тривіальні речі, комфорт. Смартфон руйнує стосунки! Подивіться на молодь, вони без телефона і пʼяти хвилин протриматись не можуть.

– Ну ти прям такий захисник молоді. А чого сам зі смартфоном тоді?

– Це інше. Я їм користуюсь, бо мене до цього змушує суспільство.

– Можу побитись об заклад, що ти й тижня без нього не протримаєшся.

– Це не правда.

– Давай перевіримо.

– Не хочу.

– Тобто боїшся.

– Ні.

– Ну тоді давай телефон, зустрінемось за тиждень, розкажеш як воно.

– Окей.

(дзвінок з незнайомого номера)

– Альо, привіт, це Андрій. Я на БЗВП і мені потрібен мій телефон. Зараз скину адресу, відправ мені його Новою Поштою.

Start a five-minutes timer

Звісно, почали!

Але знаєш, я можу набагато більше. Будь яка задача або проєкт, ти тільки скажи! Я складу план, запропоную варіанти і ми зможемо зробити це разом. Готовий навіть посперечатись, якщо ти цього хочеш.

Start a five-minutes timer

Оу, я бачу ти любиш жартувати. Клас, мені це подобається. До речі, чи знаєш ти що за пʼять хвилин людство випиває приблизно 1,2 млн чашек кави і спалює 50 млн літрів нафти. Що скажеш?

Start a five-minutes timer

Без проблем, друже. Якщо треба на 6 або 7 я теж можу, мій IQ 300. Радий допомогти!

Start a five-minutes timer

Ти не ображайся будь ласка, але це вже трошки образливо. Хочеш я зроблю тобі класний програмований віджет на 3d-принтері і ти зможеш сам запускати ці кляті таймери?

Start a five-minutes timer

4:59
4:58
4:57
4:56
4:55
4:54
4:53
4:52
4:51
4:50

..

0:10
0:09
0:08
0:07
0:06
0:05
0:04
0:03
0:02
0:01
0:00

Сподіваюсь ти хеппі!

Starr-t a five-minutes timer-rr

Ну звісно, зараз. Пʼять хвилин таймер. Супер. Вже працюю над цим.

Діти, я ж вас просила!! Не залишайте Ап наодинці з папугою!

--

P.S.: "start a 5 minute timer" це чи не єдина задача, яку я можу дати Siri

"Naked" бо реально відчуваєш себе дивно, коли в кишені немає телефону. Не можна в будь який момент дістати телефон, подивится хто тобі пише або що там в новинах чи на YouTube.

Cal Newport (автор Deep Work) порівнює смартфон з junk food: TikTok is like Oreo. “Their sugar-high benefits aren’t worth the costs.” І навіть цитує дослідження, де лише наявність смартфона в кімнаті негативно впливала на когнітівні результати.

Щось у цьому є.

Я правда беру з собою ще роздруківку з Резерву. Just in case.

References:

• How Do I Reverse Brain Rot?
• Overstimulation makes you dumber

Це не мілтек, не експансія Джина в Європу і взагалі не про стартапи.

Хочу спробувати писати fiction. Може навіть sci-fi.

"Лол" бо це не проєкт який змінить світ, допоможе закінчити війну чи навіть заробить грошей. Навряд чи. Але це те, що залишилось, коли я забракував всі інші свої ідеї.

Трохи стрьомно заявляти таки амбіції, поки нічого не написав. 😁

Ну і ладно.

Якщо не зараз, то коли?

The red star was glimmering above their heads. He turned around and saw on the map battleships lining up. The main gun was ready. Crew were standing by. It's time..

Але дорогу попереду перекривала вода і спроби її форсувати чи обійти нічого не дали, крім того що ми змокли наскрізь. Було прикро розвертатися зараз, коли кінець маршруту так близько, але шо робити?

Заночувати в каньйоні так собі ідея: якщо буде злива - а на початку травня це легко - дно каньйона миттєво перетворюється на повноводну річку і тебе несе вниз. Добре якщо речі не загубиш і сам цілий залишишся.

Спробувати піднятися вище, з надією обійти воду поверху і спуститися вниз, якщо тропа повернеться? План так собі, але краще ніж нічого.

Скелі не дуже круті, є за що зачепитися. Є дерева, якщо раптом покотишся вниз. Одна проблема- немає спуску. Траверс веде нас вище й вище і в якийсь момент ти розумієш вода залишилась далеко внизу і спуску не буде. Ще пару годин і ми наверху.

Знайшли місця для ночівлі і на наступний день повернулись у Соколине.

..

Досі згадую різні наші пригоди в Криму, походи соло і з друзями. Чи я знав я тоді, що назад вже не повернуся можливо ніколи? Кожен день ми робимо вибір і часто навіть не усвідомлюємо, що назад шляху може не бути.

P.S.: Знайшов наш маршрут на All Trails. Some day.

А потім щось змінилось, наче хтось клацнув перемикач. Зараз це 6-7, іноді 8.

Що відбувається?

У мене є теорія, що мозок більше не сприймає війну як "ненормальний" стан справ і порівнює кожен наступний день лише з попереднім, а не з тим що було "до".

Але насправді неважливо чому, важливо що воно є.

Ранкова кава. Прогулянка. Сніданок разом. Цікава книжка.

Enjoy it while it lasts.

Ps: може це просто весна, хто зна :) але така весна у мене вперше. подивимось через рік, якщо переживемо наступну зиму.

Там було тепло, тихо, затишно, безкоштовний доступ до преси та книжок. Я ще памʼятаю свої думки тоді -- Макс, в тебе немає грошей на подорожі чи розваги тож сиди читай, потім не буде на це часу.

Well, guess what?

Зараз я читаю як напевно читав лише тоді, а може й більше.

Кайф.

АЕС будують 10-20+ років і кожен проєкт унікальний, отриманий досвід майже ніяк не переноситься на наступні проєкти. Сонячні електростанція це модульний дизайн а-ля LEGO, де майже нуль ризиків і кожен елемент перевірений і відмасштабований.

Це ще називають learning curve або experience curve.

Чим довше ти щось робиш тим краще (і дешевше!) це виходить.

Якщо ти робиш один великий івент на рік у тебе рівно один шанс чомусь навчитись, спробувати нову ідею або підрядника, подивитись як себе покаже нова людина на проєкті.

Якщо у тебе івенти кожен місяць, хай і не такі масштабні, це 12 шансів. В 10 разів більше досвіду, швидше вчишся. Ми це до речі дуже сильно відчули з нашим першим івентом у Варшаві і тому цього року робимо вже два (або може навіть більше!)

Це саме зараз відбувається з дронами, наприклад.

Замість висновку: щоб навчитися робити щось класно треба багато ітерацій.

P.S.: приклад з історії Ford Model T:
≈15% падіння ціни на кожне подвоєння виробництва

В моєму персональному досвіду трекінг калорій це too much work, а де у мене реально проблема так це кількість солодощів, які я споживаю. Особливо коли втомлений, поганий настрій, новини і тд.

chatGPT прикольно рахує, але це морока, тому зробив собі власний трекер з Claude. :)

Спробувати можна тут:
​https://maxua.com/sugar​

Скріншот для історії:

PS: мені було цікаво глянути промпт, який Claude написав. Ось він:

const prompt = `User describes what they ate. Estimate sugar content in grams, split into natural sugars (fruit, milk, etc.) and added sugars (table sugar, syrups, honey, etc.).

Input: "${input}"

Reply ONLY with valid JSON, no markdown:

{"name": "<short name in Ukrainian, max 30 chars>", "natural": <integer>, "added": <integer>, "note": "<very brief explanation in Ukrainian, max 60 chars>"}

If the input includes a weight/amount, use it for calculation. If not, assume a typical single serving. Round to nearest integer. If you can't estimate, return {"name": "${input}", "natural": 0, "added": 0, "note": "не вдалося оцінити"}`;

ДОУ здається знайшов новий shove-selling business і це івенти, а не вакансії -- у березні маємо all-time high revenue, навіть враховуючи зростання курса долара в порівнянні з 2021.

Молодці.

Джин поки в пошуку.

Зараз у мене інша проблема :) забагато часу в новинах.

Я знайшов навіть ​News Addicts Anonymous​, але це шось занадто складне. Support group, daily meetings, twelve steps program. :)

Claude зробив мені простенький трекер, який рахує дні без новин і social media.

​https://maxua.com/zero​

Воно ніяк не перевіряє чи ти заходив в новини чи відкривав інстаграм, це суто інструмент для само-контролю. Дані зберігає в localStorage, реєстрація не потрібна. Якщо зробити аппку можна буде додати ще daily check-in, але як для v1 думаю норм.

Спробуйте і напишіть що ви думаєте.

Навіть похайкав трохи, дякую Маріє і Микола за нотатки.

Кайф!

Шкода що лише на тиждень. :))

р. Прут

Вид на гору Синяк з Хомʼяка

Рендомна стежка в лісі

Підйом на оз. Несамовите

Чорногірський хребет, вид в сторону Данциж - Кукул

Я опублікував майже ​692 статей і 4587 коментарів​ на ДОУ і продовжую вести цю розсилку. Чи це робить мене письменником?

"English is the most popular programming language" каже Карпатий .. чи означає це, що ​десятки мільйонів програмістів​ тепер теж письменники?

...

Питання власне зрозуміти хто я і чого я хочу.

Занадто часто ми намагаємося "придумати" собі aspirational title. Ким ми думаємо ми хочемо бути. Або думаємо щоб інші хочуть, щоб ми були цим. А можна подивитися на те, що ти реально робиш коли тебе ніхто не змушує. Це і є ти. Always has been.

Я памʼятаю свою розмову з Владом з OWOX після запису з ним (жахливого) ​епізоду​ Профіт ШОУ. Він запитав мене Макс, для чого ти це робиш і я зрозумів що у мене немає хорошої відповіді.

Мені хотілося мати більший імпакт, ніж ще одне шоу на ютуб, яке ніхто не дивиться. І напевно для цього потрібен продукт, а не медіа. Щоб був leverage -- один раз написав код, який виконується знову і знов. Останній епізод Профіт ШОУ ми записали у січні 2013, а менше ніж через рік зʼявився Джин.

Хто я сьогодні і чого я хочу?

Сподіваюсь відповідь не "письменник", навіть якщо крім цієї розсилки у мене нічого немає поки.